Європейська солідарність Рясне-Львів

 
Богдан Гордасевич
Україна, м. Львів
в. Тараса Шевченко 400/61
E-Mail
E-Mail
Телефон +380978228421
Телефон +380634892021
Веб сайт eurosolidarity.org/
Веб сайт gartua.io.ua/
Веб сайт spavedfront.io.ua/
Facebook Facebook


Гімн ЗСУ

Зродились ми великої години,
з пожеж війни і з полум'я вогнів —
плекав нас біль по втраті України,
кормив нас гніт і гнів на ворогів.

І ось йдемо у бою життєвому,
тверді, міцні, незламні мов граніт —
бо плач не дав свободи ще нікому,
а хто борець — той здобуває світ.

Не хочемо ні слави ні заплати —
заплатою нам розкіш боротьби:
солодше нам у бою умирати
як жити в путах, мов німі раби.

Доволі нам руїни і незгоди —
не сміє брат на брата йти у бій.
Під синьо-жовтим прапором свободи
з'єднаєм весь великий нарід свій.

Велику правду для усіх єдину
наш гордий клич народові несе:
«Вітчизні ти будь вірний до загину —
нам Україна вище понад все!»

Веде нас в бій борців упавших слава —
для нас закон найвищий та наказ:
Соборна Українськая Держава —
вільна й міцна, від Сяну по Кавказ.




Сповідь «порохобота»

В черговий раз з приємністю почув у свою адресу обвинувачення, що я «порохобот». Ще приємніше, що мене визнали за: «порохоботи бувають двох типів – комерційні і природні. З комерційними все зрозуміло – контора платить, пишуть за темником. З природніми обожнювачами олігархічної влади набагато складніше...» ( http://blog.i.ua/community/662/2039457/?p=1#p1)
Буду величати себе від тепер «природній «порохобот»

Я справді агітував та обирав свідомо в Президенти України олігарха Петра Порошенка у березні 2014-го і сповна задоволений його діяльністю на цій посаді. Міг би сказати: – Кращого за Порошенка я не уявляю!– але не скажу, бо якраз бажаю, щоб таки знайшовся і кращий з часом. На щастя для України на противагу сусіднім країнам з колишнього концтабору СРСР, де проходять «вибори без вибору», у нас є чимало різного і доброго, і не доброго, і грізного (в розумінні: загрозливого), і завізного тощо щодо вибору на всі посади і до влади, і до Ради. І на моє тверде й тверезе переконання: українцям нарешті вдалося обрати владу (але не Раду!), що є гідною їх прекрасної країни України.

За тим я є свідомий «природній «порохобот», про що написав ще в новорічній замітці «А хто, хто владу не любить...» (http://blog.i.ua/community/662/1988261/)  і дуже розшукую інших «порохоботів» особливо комерційних, бо щось ну ніяк у мене з тим. Сам не потребую, бо вже є проплаченим позитивними змінами життя в Україні, як і бачу багато собі подібних добровольців в захисті своєї влади від закидів різних паскуд, яких наша влада круто чихвостить, а вони її за те люто ненавидять. 

Головна ж моя проблема «порохобота» у іншому – у тому, що я не є потрібний в якості саме «порохобота», тому що це виглядає доволі смішно, як захищати айсберг від зіткнення з «Титаніком», на якому пливуть ВО «Батьківщина» і «Опозиційний блок», «Об’єднання «Самопоміч» з нелюбою їй ВО «Свободою» і купкою іншого українського політичного мотлоху типу «Громадянська позиція» тощо. Зрозуміло, що на кінчику носа цього «Титаніка» виструнчився розкинувши руки сам най-ради-кальний Олег Ляшко, якого ніжно підтримує в обіймах вірний Мойсійчук... «Картина маслом» 
Отож поясність мені, як і – головне: навіщо мені захищати айсберг Порошенко від зіткнення з отим чахлим корабликом: українським політичним «Титаніком», якого ось-ось розчавить айсберг Гройсман?..

Хтось зауважить, що «айсберг» за національністю де-кому рідня і тому допомагає, проте всім відомо, що і на нашому політичному «Титаніку» чимало  зібралося народу типу «рабіновичів», отож не все так просто. Колись і Тимошенко була як айсберг, але у прем’єрський Гольфстрим попала і у вазі спала, свій момент прос(п)ала і Януковича нам надіслала... Прошу цього не забувати! Коли Україна вибирала «яке з двох зол найменше?» – вона вибрала собі Януковича!

Таким чином я знаходжуся у глибокій консервації й бездіяльності і як «порохобот», і як «гройсманобот», і як «парубійбот», і як «турчинобот», і як «ревабот», і як «синюткобот», і як ще безліч «-бот» щодо персоналій хороших українських діячів, яких, дякувати Богу, вже чимало серед нашого державного та політичного істеблішменту. За тим всім я вимушено працюю суто як Україна-бот!  

Так! Я є Україно-бот!

А все інше – то інше. Додаткове і похідне з цього першого – «українобот»!

За тим я, як «українобот», з прикрістю спостерігав «свободу слова» в українських ЗМІ, де тупо замовчали про день народження Петра Порошенка 26 вересня. Мова йде не про хвалебні чи не дуже спітчи, а мова йде просто як про новинну інформацію. Чому в ЗМІ так фільтрують поточну інформацію? Що це за цензура чи скорше: само-цензура? Хоча, а й справді: нащо знати українцям, що в їхнього Президента України день народження і що йому виповнилось 52-а роки? Хто він їм? Чужак. Не рідня. Хіба що життя кожного з нас тим чи іншим чином залежить від нього – від Президента України. По-суті, він нам рідніший за рідного, отож знати про нього варто усе, що тільки можна. Але дехто вважає навпаки: гарне знати про Порошенка комусь не з руки, от і замовчує про таке все-все. Нащо  переповідати в ЗМІ про чудовий сімейний відеоролик, який в якості подарунку анонсувала на сторінці соцмережі дружина Президента України перша леді  Марина Порошенко – нащо це українцям? А раптом їх всіх жаба задусить? Молодці, значить, українські ЗМІ-їсти!? Скільки народу врятували від такої страшної небезпеки: «жабозадушення». Най слухають зі спокійними нервами, що все погано в країні Україні, що скрізь пожежі та похорони й тішаться від заспокійливих прогнозів аналітиків та політологів, що буде так само погано і далі, як вже було чи є, а через урядові реформи буде набагато гірше — як з такого не радіти!? Коли комусь гірше аніж тобі – це тішить кожного з українців і на це наші ЗМІ щедрі сповна: хочете гнилі? – на!

Багато різного перебалакано по всіх українських ЗМІ щодо вибуху складу боєприпасів коло Калинівки на Вінниччині, але ніде ніхто не сказав, що подія відбулася саме 26 вересня – у день народження Порошенка, який походить саме з Вінниччини, тобто вороги не просто підірвали склад боєприпасів і послабити ЗСУ, але насправді цілились в керівництво країни, щоб деморалізувати Президента України Петра Порошенка подібним терактом. Та ж думайте, людоньки! Головою думайте! Не чимсь іншим. Це я не до ЗМІ-їстів-журналістів звертаюсь – тим все «по-барабану», на жаль. То окрема тема. Мене значно більше турбує порожнеча змісту в обговоренні проблеми, оскільки її забалакують, а не вирішують. 

При всій моїй повазі до Олександра Турчинова я абсолютно не погоджуюсь з його звинуваченнями на адресу начальника генштабу ЗСУ Муженка, бо насправді це якраз упущення з боку РНБО, що  склади озброєння «успішно злітають в повітря» один за одним і вже не перший рік від початку АТО. Стратегічні заходи в обороноздатності країни є головним завданням РНБО! Це його обов'язок шукати рішення у системних заходах, а не тупо технічному зосередженні на персоналіях. Відкрите зберігання боєприпасів – це нонсенс під час війни та загрози її поширення. Такі склади приречені у перший же день масштабної агресії без усіляких диверсійних груп, роль яких найчастіше переходить на власну «вохру» – воєнізовану охорону з мізерними зарплатами, що призводить до крадіжок озброєння, а потім логічного «замітання слідів». Моя особиста думка, що якщо склад підірвали, то всю охорону повинні передати під суд – всю! Бо не виконали своїх обов'язків і функцій охорони! І саме про це має йти обговорення: причини проблеми і як її вирішувати глобально, а не займатись різними взаємозвинуваченнями хто більше винен в керівництві чи порівняльною хронологією вибухів на складах боєприпасів. 

Ось що мене, як «українобота», зараз хвилює найбільше, тому і написав усе це невідомо для кого... Ні! Відомо для кого! Для щирих патріотів України я писав, пишу і буду писати свої статті про думи й роздуми щодо України – тільки так!

Богдан Гордасевич
2 жовтня 2017 р.

Післямова: я свідомо обрав цей свій давній допис як перший в діяльності сайту свого осередку партії "Європейська солідарність" в Рясне м. Львова, як і далі буду піблікувати всі свої попередні дописи по темі, щоб було ясно що тепер сучасно! Зрозуміло, як і у всіх нормальних людей, - у мене є чимало помилок, які я не збираюсь вирізати чи підправляти - а навіщо? Чесна розмова - основа для чесних висновків, отже і правильного курсу надалі. І, звичайно, тут будуть думки різних людей у стислому форматі, бо розлого тут замало місця - воно у іншому розділі.

А наразі я рекомендую всім, хто прочитав цей мій допис, перейти до розділу "Очерки" і вибрати "Слово до українських націоналістів-революціонерів" Степана Бандери, де він надзвичайно чітко і правильно окреслив те, що повністю постало актуальним для нас в Україні зараз! 


23 січня 2020 р.



Турбота від «порохобота» про турборежим


Давно пориваюся написати щось про Петра Порошенка і зупиняюся на тому, що хвалити якось не хочеться, хоча і є за що, але то начебто стаю підлабузником, як і важить більше те, за що б похвалити хотілося, але такого ще немає. Сподіваюся: поки що – немає. Ну а критикувати Петра Порошенка взагалі є як анекдот, бо тут вже хто тільки не пройшовся зі своїми і чужими екскрементами на постійно і моментами…
Взагалі, парадоксів вистачає, як, наприклад, я вже числюся скоро шість років у «порохоботах» і за увесь цей час ні уваги – ні поваги з боку боса, що якось буває образливо. Але якщо б мені дали кусник чогось смачного за моє щире «порохоботсво», воно б уже було не щирим, а в тому і є весь смак і присмак процесу боротьби за правду. Особливо коли з усіх-усюд лунало: - Проплачені боти Пороха! А я ось – ні! Задавіться самі отим, чим нам проплачено! Наскільки мені відомо: ніхто не задавився.
Аналогічно з початком передвиборної компанії в Президенти України мені не сподобалося одразу та помпезність зібрання, як і все інше витратне в промоціях виборів, але погодьтесь, що якби потужний олігарх України Петро Порошенко почав корчити зі себе подібно як у інших інтернет-економ-варіант щодо виборів, то набрав би десь як його кум Ющенко у 2010-му. Врешті, вибори для Пороха були програні ще у 2018-му, хоча все одно шанси були, якби Пол Манафорт в штабі був, але його вже посадили, а зі своїх «манафортиків» талановиті тільки гроші боса транжирити і в тому результат особистий мати, а не виборів. Манафорт гроші чималі брав, але і результат давав той що треба, на противагу Сергію Тігіпку, якому саме наслідували у виборчому штабі Порошенка. Я про то писав, як один мій знайомий пішов на вибори спостерігачем від Порошенка, якого люто ненавидів і кляв постійно, але мав можливість і пішов:  «Там добрі гроші обіцяли і то гарантовано, бо Тимошенко коли в президенти другий тур програла, то нікому не заплатила» Уявляєте: член команди Порошенка, що його ненавидить. В таких випадках як кажуть: no comment! (Немає слів)
Зрозуміло, що мені, «природному «порохоботу» було прикро то споглядати, як і програвати. Інше питання: чи є то аж такий програш? Пан знаний політолог Олег Соскін заявляє, що Порошенко обов’язково захоче «реваншу»! Уявляєте? Порошенко захоче «реваншу» у Зеленського! Ото маразм! Порошенко! Олігарх, видатний політик і міжнародний авторитетний діяч захоче реваншу у шохи Коломойського! У 6-го Президента України  Зеленського, який ще на початку виборів заявляв, що йде на один термін «навести порядок» і піти не домагаючись переобрання. Не дуже віриться, але тут про інше: це не спортивні двобої, мудаку Соскін! В політиці кожен учасник завжди просто хоче виграти! Виграти! Завжди! А зовсім не реванш якийсь довбаний мати. Коли у нас «провідні політологи» такі убогі, то чого зневажати недолугість електорату з аборигенів «зеленого континенту» в Україні? Яке дибало – таке і здибало. Амінь.
Тепер наступне: якщо хтось вважає мене «фаном Петра Порошенка» – то  це повна дурість. Я про то багато раз писав: любити можна маму, родину, країну, навіть артиста чи спортсмена, але не політика! Це як полюбити сантехніка чи електрика за те, що є вода і світло. Саме тому на всі закиди в обожнюванні Порошенка я відповідав просто: покажіть і докажіть наявність в Україні когось кращого за Порошенка і я буду обов’язково його підтримувати як електорат. А доти я належу до тих, хто голосує за Петра Порошенка і його партію «Європейська Солідарність», членом якої нещодавно став. І став не для того, щоб бути масовкою, а щось конкретне робити в цій структурі. Звичайно за умови, що то буде потрібним і тут настає «друга частина Марлезонського балету».
Моя позиція, що «кожен пан має свій план», а тому не варто лізти туди з порадами, де і без тебе знають, що мають робити. Буде потреба – запитають, а якщо не питають – висновок однозначний: сиди тихо – пильнуй своє лихо. При всій моїй увазі до того, що виходить з політичного простору «Європейська солідарність», я бачу тільки поточну реакцію на сучасні події, технічну опозиційну конфронтацію до влади і на тому все. Ще Порошенко з ДБР вовтузиться, як не їздить десь на поважні зустрічі по Світу. Все як все. Провід партії зосереджено у ВРУ та її роботі, а іншої партійної роботи я не відстежую, хіба що окремі зустрічі з поважними гостями у Львові, куди запрошують в якості масовки, що мене мало цікавить. Мене цікавить проста партійна робота, якої у нас цураються, як чорт – ладана, а в нас – КПРС. Декомунізація! Тотальна! Жодних партійних зборів, нарад, конференцій, обговорень тощо. Ніц! Чекаємо на вибори і на гроші до них. Принаймні у мене таке враження на цей час. І я наголошую: якщо Петра Порошенка такий політичний сценарій влаштовує – нехай так і буде. Феномен «Слуги народу» просто відбиває всіляку охоту морочитися роками з партійною всеукраїнською структурою, коли можна одномоментно просто так раз – і в дамки! Чи у нашому випадку: з блазнів – у королі. А що? Обидва при коронах працюють, отже не звикати…
І нам не звикати вкотре в потилиці чухати і про втрачене повідати. Як людина, що вийшла з в’язниці СРСР відбувши там 30-ть років, я набачився і там багато, і тут вже чимало за схожий термін часу в уже начебто вільній і начебто незалежній Україні, отож є що згадати і порівняти. Коли мені якесь мурло починає оповідати як «гарно було те і те за комуни», то я зупиняю словами: - Я там народився і виріс, тому знаю що то є і ніколи не визнаю, що в тюрмі може бути добре, навіть якщо воно в чомусь і добре. Звичайно, всі в'язні майже рівні, бо всі невільні. Добре? Добре, бо рівність є, але чи всім смакує така рівність? Не дуже, але то вже інша тема. І такого повно. Я вже переконався, що почни розпитувати, а хто ж ти був за СРСР, якщо там був, і майже постійно то як не «вохра» то з тих, що «зсучились». Важно розтлумачити значення подібних сленгових термінів «соцзони» на теперішній час, тому що всі у СРСР були в’язнями одного спільного концтабору, подібно до сучасної КНДР, але хтось перебував вище за обставинами, а хтось завжди внизу. Останні найменше шкодують за життям у СРСР. Дякувати Богу, довбаний СРСР розвалився і самознищився, як дуже сподіваюся, що це станеться з Російською Федерацією, бо інакше Україні і нам в ній «вік волі не бачити!»
Мій екскурс у минуле пов'язаний з тим, що Петро Порошенко дуже мені нагадує першого і останнього Президента СРСР в одній особі Михайла Горбачова, що був самодержцем всія Велікая і Малая Русі, володарем імперії від Камчатки і Курил до Берліна і майже всієї Східної Європи в якості Генерального секретаря КПРС. Я був від початку прихильником Горбачова і дотепер його поважаю за політику роззброєння та правдиве визволення від окупації країни Східної Європи, бо вивів звідти радянські війська, як і з Афганістану. Також саме завдяки Горбачову і розвалився СРСР, хоча він особисто того зовсім не бажав. Просто наскільки успішним Михайло Горбачов був у зовнішній міжнародній політиці – настільки неуспішним він був у політиці внутрішній. Майже аналогічно Петро Порошенко надуспішний в Світі політик: зупинив завдяки міжнародним санкціям та протестам агресію РФ проти України, отримав військову допомогу від багатьох країн, зокрема і США, підписав Асоціацію з ЄС, а потім ще досяг «безвіз» з ЄС, врешті – Томос для України його заслуга, щоб там не казали. А в середині що? Мало що, тому і маємо «Слуг народу» і блазня на чолі держави. І ось тут я хоч-не-хоч мушу віддати належне Володимиру Зеленському, що якраз багато і багато років займався власне внутрішньою політикою в Україні, бо єдиний, хто веселив і розважав український народ попри всі його нестатки і проблеми соціальні та особисті. Тому перемога Зеленського цілком є заслуженою. Абсолютно! Знімаю кептарика з поваги до програм 95-го кварталу, «Ліги сміху», серіалам та аналогічним розважальним заходам. Про Голобородька нічого сказати не можу, бо фільм жодного разу не дивився і вже не буду, бо маю в живу реальне, а не фігуральне. Якщо «піпел хаває» то Show Must Go On!
На тому і завершую, бо для Петра Порошенка є вибір: або він займеться всерйоз внутрішньою політикою в Україні в розумному турборежимі, або і далі буде тільки  міжнародним генієм. Притому зауважу, що є всі шанси у Петра Порошенка знову стати Президентом України навіть нічого не змінюючи для себе, а просто вичікуючи, коли Зе-кодло обвалить країну в руїну і він як у 2014-му постане безальтернативно як рятівник і Провідник! Але чи потрібно то буде йому? Як і нам?..

Богдан Гордасевич
4 лютого 2020 р.
Львів-Рясне

Отож